Перша осіння публікація в вигляді двох мініатюрних нарисів в "Снятинській вежі" - успіх)))

якось навіть байдуже, що до практики вже, мабуть, не потрапляє. Головне, що кількість читачів реально почала збільшуватись за рахунок нового "стилю" письма) В мене ще нема, як такого, власного почерка, але я не пишу так "солідно і строго", як журналісти з досвідом, і це помітно, це привертає увагую 

Можливо, колись я там працюватиму, але.. це для мене була б коробка - мені мало місця там, не в плані кількості знаків на сторінку. Суть в масштабах бачення та інтересів. Звісно ж, Київ мене б не чекав, але й туди не хочу, але вже з протилежної причини) столиця -то велика коробка з тарганами, котрі весь час сюди-туди бігають. Ось би у Львові десь втулитись, хоч трііішечки

Мріяти не шкідливо, шкідливо не мріяти)

Не можна використовувати рідних. Але моїй бабусеньці так сподобалось відвідувати різні заходи, що не зробити її "розвідником-кореспондентом" я не могла)

Тож сьогодні були ще мої публікації) Жодних підстав, щоб звинувтаити мене в "нечистих" справах нема. Бабусенька пише сухі факти: що відбулося, де коли і як, записує на дивктофон і скидає мені. Знову згадала прес-службу ЛМР і розшифровки інтерв"ю з депутатиками і Білоусом :DD і паралельно танцювальні вікенди ааах, вернутись би на ту практику. тут нудно і неприємно

Христииинко Процак, забери мене назад, на "вІках" ми і працювали і відривались :( 

....принесла мені вдачу)

Написала звіт про вечір вшанування її пам"яті і вчора в номері  "Снятинської вежі" він був) Оце я розумію, що люди щось роблять і не випендрюються. Бабуся розказувала, що майже всі її знайомі покупляли газету, щоб прочитати мою статтю і всі розхвалююь і жартують, що не вистачало їм свіжої крові :DD

Кров кров"ю, а колонка за мною) скоро "Вісті зі Львова" будуть тішити снятинчан частенько)

""Ні! Я жива,я буду вічно жити!

Я в серці маю те,що не вмирає!"

Сьогодні мені подзвонили. Чесно кажучи, навіть не могла подумати, що це по мою неотесану душу телефоную сам головний редактор ГП. ЯК би там не було, але розмова йшла на досить вихованих і спокійних тонах тонах. Виявляється, що сьогодні вишла в світ газета з двома моїми публікаціями :О 

в мене був невеликий шок, бо з обставинами, що склалися останнім часом, спокійно жити не доводилось. Тож я швиденько подзвонила до бабусеньки і та зачитала мені, що саме ввійшло в номер. Веселуха, але вийшло щось на подобі замітки про акцію "Я та моє здоров"я", яка була ще ого-ого коли - 23 серпня, в мій майже останній деньок в якості "репортера", так би мовити. Потішилась, але ненадовго. Друга стаття про книжки в моєму виконанні була наполовину перефразована заступником редактора + підписана моїм та її прізвищем. ну хоч щось дякую. Насправді, цю статтю я редагувала разом із нею, тож була здивована, що всеее, що було перероблено за її порадами, взагалі не увійшло в матеріал. Клааас, тут нічого не скажеш

Вкотре неймовірно радію цьогорічній практиці. якісь не найс та й стаття теж

йоооооу

мене переповнює повно емоцій, тож навіть не знаю, з чого почати)

найкрутіша новина, яка тільки могла б бути цієї практики - в мене буде своя колонка в газеті-конкурентці "ГП"  аєєєєєєєєє)

а "ГП" ( вже вдосталь написала, що про нього думаю) залишиться позаду, просто треба забрати свій звіт та характеристику.

варто було б виразити слова вдячності моїй бабусі, котра вирішила взяти на себе місію мого кореспондента і відвідала захід присвячений 100-річчю з смерті Лесі Українки, тож я тепер опрацьовую назбирану нею інформацію) Чесно кажучи, моя бабусенька, Любов Іванівна, проявила себе досить і доосить непогано, я приємно вражена) не очікувала такого від вчительки, але, як то кажуть, вчителі - то море нерозкритих талантів.

взагалі настрій дуже-дуже хороший, всім миру і цих кумедних хлопчиків :3 www.youtube.com/watch?v=K47H348wWKA

Тут мало б бути ще кільканадцять сторінок практики, але, дякуючи відсутності інтернету, вони забарились.

Отже, короткий опис всіх моїх досягнень (якщо їх можна так назвати) за останні два тижні:

1. практика - найостанніше, чим я б хотіла зайнятися цим літом,

а тепер пояснюю чому: мої відредаговані статті поперекреслювані стопятсот разів головним редактором. Ну тут нормальні люди не мають здивуватись - це звичайні будні практиканта, АЛЕ не тоді, коли тобі допомагав редагувати, вказуючи на помилки, замредактора. ДЯКУУУУУУУЮ! через певні особисті невирішені проблеми між головним редактором і його заступницею (котра раніше була голредактором) під обстріл потрапили мої доробки. Та й тут не все так просто. Далі цікавіше : мені відмовили в публікації статей, але сказали, що будуть статі інших з моїм прізвищем :О почуття несправедливості просто випирало і я вирішила відіслати їх куди подалі і шукати якесь інше місце практики. Не пройшло й тижня, як я дізналась, що ще одна моя стаття таки вийшла в "Голосі Покуття" і моя характеристика та звіт практики (написані мною) вже підписані і пропечатані. Юххуув, -подумала я,- нехай публікують далі. Але вчора в номері газети не було жодної моєї публікації і навіть чужорідної з моїми ініціалами. Тепер голредактор запевнює, що все буде добре, а мені хочеться відіслати його до лісу, аби писав про диких кіз та кабанів, а не робив проблеми на пустому місці. Так, я дещо зла, але маю виправдання. Мало того, що я стикнулась з байдужим ставленням, намаганням сфальсифікувати доробок та ще й стала поміж двох вогнів. ЦЕ друга моя практика і після неї бажання проходити ще якусь відбилось поовністю. Журфак, я тебе люблю, але таким макаром в нашій країні журналістом бути не те що не вигідно, а й нечесно, несправедливо та негідно. 

2. Львів потішив Wiz-artoм

просто надзвичайно!! обов"язково переглянути все, що там було!!

3. все-таки пора відремонтувати зеніти і продовжити сімейну традицію :33

Невже читати книжки потрібно журналістам? аяяяякже! протовктись кілька годин в  бібліотеці щось позбирати літературу на матеріал на тему "use ur baine, dude", це дуже захопливо. Місто невеличке, а бібліотека - заповнена антикваріатом, хоча  бачила книжки Андруховича, Іздрика та й куди без Ліни Костенко. Нарила чудову книжку про звичаї і обряди українського народу, не втрималась і зробила замітку про найближче свято - Мотрини. І не дарма, сьогодні побачила газету і потішилась) Є моє "творіннячко", без "редакторських виправлень" і первородному вигляді, так би мовити) 

Опитування серед моїх знайомих читачів ГП показало, що їм сподобалась моя писанина :)

11.07.13

«Народивши» дві статті, з самісінького ранку побігла в редакцію. Зустріла мене заступник редактора і серйозним виразом обличчя, пробігшись очима по ще теплих листках з текстом, нагадала про підпис. Виявляється, треба було не лише прізвище і ім’я вказати, а й моє місце навчання. Пролунало також запитання чи мій рідний університет вже не є державним. Дивно і тупо, якщо чесно. Адже не просто так він є Львівський національним університетом. Окей, зав тик цієї панянки можна пробачити за гарні очі.

На цьому якось натхнення полишило мене, але з’явилися ідеї для майбутніх моїх сотворінь.

12.07.13

Півдня провешталася містом з новими знайомими, котрі ліниво намагались мені пояснити, що нема нічого цікавого в Снятині і всі звідси тікають. Але в нашому екскурсійно-прогулянковому турі вже з’явилися три основні точки – парк, площа Незалежності і круча біля школи-інтернату, звідки чудово видно річку і навколишні села.  Отож тепер на кожну нашу майбутню зустріч вже складено карту посиденьок – трішки на кожній точці. Весело ж то як, але вибору нема. Та й прогулянки ці хоч трохи розфарбовують нетрудові будні. Завдяки цим подругам за день-два матиму опитування їхньої молоді, по котрих вже напишу статтю. А наразі сиджу над опрацьовуванням постаті Марка Черемшини, далеко не останньої постаті для України і, особливо, Снятина. Твори його мені дуже сподобались,перечитала все, що знайшла в бібліотеці.  хоч в школі не пригадую, щоб їх вивчала. Як на мене, хороші б вийшли осучаснені короткометражки по його новелах.

13.07.13.

Погода не втішає, вже дні три то дощ, то сонце, то все на раз. Чекаю на результати опитувань, прибираю, оскільки сьогодні субота. От і вся моя робота.

must visit снятин.docx (16411)

ледве "народила"))

сподіваюсь, що опублікуююють :33

дякую О Великому Гуглу за такі знайдені посилання :

https://vk.com/snyatyn

https://vk.com/club5784293

https://vk.com/snyatynskiy_rayon

https://vk.com/club3297095 (найбільше розмішило)

на містечко з населенням в 10 тисяч - досить нот бед, рєбяткі)

08.07.13 або Той День, Коли Я Прийшла На Практику

9:25

 мальовниче містечко Снятин і я сиджу в прихожій редакції газети «Голос Покуття». Кілька милих тітоньок, котрі бігають туди-сюди, розпитують звідки я і з посмішкою кажуть, що в них є ще одна практикантка-першокурсниця з Києва. Суть її роботи тут полягає в тому, що вона редагує тексти. Цікаво було б поглянути на неї)

Близько 10 прийшов головний редактор з конференції . Кумедний дядько Василь Тимофійович одразу запитав чим він може допомогти і порадив писати про те, що до душі, а в основного складу редакції зараз і так небагацько роботи. В мене виникла ідея описати Снятин очима львів’янки, відкрити це містечко по-новому для містян і для себе) Якихось термінів в мене немає, тож я в процесі обдумування.  На завтра вже домовлено про зустріч з якимось дядечком, котрим залюбки погодився розповісти мені про ситуацію з музеєм якогось відомого художника ( на жаль,зараз  я не можу згадати, як його звуть ))

13:20

Нарешті вдома після прогулянок, надумала створити блог, в якому б викидала все, що траплялося, і все, що бачила  за день) вже є кілька хороших фото;) саме блог і використаю в якості щоденника практики аєє

Золота фраза дня: «Адекватну характеристику  можеш написати власноруч, адже хто краще тебе знає, ніж ти сам. А інші можуть хіба відкоригувати твою самооцінку,перевіривши папірець» ( Василь Тимофійович)

10.07.13 або Той День, Коли Натхнення Мало Б Прийти, Та Все Ж Ігнорувало Моє Запрошення

Вчора цілісінький день вешталась містом, відмінила зустріч з дядечком з музею, відчула себе котом Шредінгера, тільки без коробки і хімії, побувавши в Івано-Франківську ( поповнюючи рахунок через айбокс, чек вибив місцезнаходження, яке мене  дуже потішило, бо в Франківськ просто закохана)),  дійшла до висновку, що треба попорпатись в історії міста, а там вже може і писати щось, але… відчуваю себе прибульцем. Кожен другий на вулиці просто зобов’язаний довго і нудно дивитись на мене, шукаючи, мабуть, ознаки приналежності до їхнього містечка. Ми також у Львові помічаємо туристів, але не приділяємо цьому стільки уваги. Чи то ми настільки розбалувані цією  увагою до нашого міста, чи то звиклі, чи, може, іноді настільки загрузлі в собі, що до навколишнього не маємо діла. Тут дещо не в своїй тарілці: всі всіх знають і тут треба заробити собі репутацію або хоча б не зіпсувати репутацію родичів.  Тут в мене живе бабуся, її дуже поважають, оскільки вона викладала в школі і була кимсь дуже крутим в райвно, якщо не помиляюсь) Тобто до її думки всі дослуховуються, люблять і поважають, а я як внучка, повинна лише підтвердити, що я не гірша за бабусеньку. Одним словом, бути чемною, вихованою і вітатись з усіма незнайомцями – обов’язково. І золоті правила, звісно ж, зайвий раз не показуватись на очі заздрісникам і не надто пишатись львівською пропискою. Це ж  не моя заслуга, а батьків)

Все досить легко, правил дотримуюсь, але задоволення особливого не отримую, бо знайомих ( не кажу вже про друзів),нема тут вже кілька років. Поки була малою ще мала якихось колежанок, а зараз компанію мені складає мій молодший брат, бабуся, дідусь, два коти і собака. Веселуха, згадується перший стовпчик Гаудеамуса.

Снятин - невеличке мальовниче містечка в Івано-Франківській області. звідси й буде вестися моє мовлення) хочеться подякувати за підтримку хорошим людям, котрі поставили на площі Незалежності біля міської ради непоганий вайфай, котрим я й користуюся)

Загалом місто може обійти за кілька годин, якщо не спускатись деякими схованими далеко за будинками стежками, бо всі вони ведуть до полів або до Чернівців)  Трішки наполегливості і кругозору відкривається не лише супермаркет "Колібріс" (там здебільшого затарюються туристи, котрі проїжджають повз), співочий і, що не менш важливо, працюючий фонтан і пам"ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Не варто забувати про омріяну мною, як мешканкою Львова, річку Прут, бо наша Полтва, на щастя чи на жаль, запроторена під  театром і виходить на зовні лише в якості каналізаційних каналів. 

Надворі літо і життя мало б вирувати повним ходом, але більшість молодих містян поїхали відпочивати кудись і їхню кількість намагаються компенсувати приїжджі до бабусь, дідусів, дядьків, тіток  і п"ятиюрідних родичів юні жителі більших міст. Тож на вулицях тільки й доводиться ловити на собі погляди місцевих, адже ти - свіже і мало кому відоме м"ясо

Приблизно описавши ситуацію, в якій я опинилася, варто зазначити, що цей блог можна використовувати в якості мого щоденника практики для улюбленого факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка С: